Зміст
Другорядні члени речення: це додаток, означення та обставина. Вони залежать від головних або інших другорядних членів, уточнюють предмет, ознаку, дію, місце, час, причину чи інші смислові деталі, повідомляє school1slavutych.org.ua.
У реченні «Уранці допитлива Марта принесла в клас нову книжку» граматична основа: «Марта принесла». Слова «уранці», «допитлива», «в клас» і «нову книжку» поширюють цю основу. Вони повідомляють, коли відбулася дія, якою є Марта, куди вона принесла предмет і що саме принесла. Саме така залежність, а не довжина слова чи його місце в реченні, допомагає правильно виконати синтаксичний розбір.
Що називають другорядними членами речення
Речення з однією граматичною основою може бути непоширеним або поширеним. «Дощ почався» має лише головні члени. «Увечері почався тихий осінній дощ» містить слова, які уточнюють час і ознаки предмета, тому це поширене речення.
Другорядні члени не утворюють граматичної основи, але вступають у смисловий і граматичний зв’язок з іншими словами. Щоб не плутати синтаксичну роль зі значенням частини мови, корисно окремо повторити частини мови в українській мові. Іменник може бути підметом, додатком або означенням, а прислівник найчастіше виступає обставиною. Остаточну відповідь дає контекст.
У шкільному підручнику правило сформульовано стисло: «Другорядні члени речення пояснюють або уточнюють головні члени й залежать від них».
Основну схему зручно тримати перед очима:
| Другорядний член | Що передає | Основні питання | Приклад | Як підкреслюється |
|---|---|---|---|---|
| Додаток | предмет або особу, пов’язані з дією чи ознакою | кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому? | Учениця читає книжку | пунктирною лінією |
| Означення | ознаку предмета, належність, порядок | який? яка? яке? які? чий? котрий? | На парті лежить синій зошит | хвилястою лінією |
| Обставина | місце, час, спосіб дії, причину, мету та інші умови | де? куди? звідки? коли? як? чому? навіщо? | Після уроку діти пішли додому | штрих-пунктирною лінією |
Одне питання ще не гарантує правильної відповіді: член речення визначається за питанням, значенням і зв’язком із тим словом, від якого це питання ставиться.
Додаток у реченні: що означає і як його знайти
Додаток у реченні називає предмет, особу або явище, на яке спрямована дія чи з яким ця дія пов’язана. Він відповідає на питання родового, давального, знахідного, орудного та місцевого відмінків: кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?
У реченні «Олег написав сестрі листа» є два додатки. Питання «написав кому?» веде до слова «сестрі», а «написав що?» до слова «листа». У фразі «Діти милувалися краєвидом» слово «краєвидом» теж є додатком, хоча форма орудного відмінка іноді помилково наштовхує на думку про обставину.
Прямий і непрямий додаток
Прямий додаток безпосередньо називає об’єкт дії: «читати книжку», «розв’язати задачу», «побачити друга». У найпростішій шкільній моделі це знахідний відмінок без прийменника. Інші додатки називають непрямими: «подякувати вчительці», «пишатися командою», «розповісти про подорож».
Для розпізнавання достатньо трьох перевірок:
- Знайти слово, від якого залежить підозрілий член речення.
- Поставити від цього слова відмінкове питання.
- Перевірити, чи залежне слово називає об’єкт дії, а не місце, час або спосіб її виконання.
Практична ремарка: однаковий відмінок не означає однакової синтаксичної ролі. У центрі розбору завжди стоїть зв’язок між словами.
Означення в реченні: узгоджене й неузгоджене
Означення в реченні характеризує предмет і найчастіше залежить від іменника. Воно відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? котрий? У словосполученнях «ранкова тиша», «мамин шарф», «друга спроба» залежні слова є означеннями.
Узгоджене означення змінюється разом з означуваним словом у роді, числі та відмінку: «зелений зошит», «зелена папка», «зелені зошити». Найчастіше цю роль виконують прикметники, займенники прикметникового типу, порядкові числівники та дієприкметники. Неузгоджене означення має іншу граматичну форму: «зошит учня», «дорога додому», «бажання вчитися».
Показовою є пара «зошит на парті» і «зошит лежить на парті». У першому випадку словосполучення «на парті» уточнює, який саме зошит мається на увазі, тому може виконувати означальну функцію. У другому воно залежить від присудка «лежить» і відповідає на питання «де?», отже це обставина місця.
Якщо залежне слово описує предмет, передусім перевіряється означення; якщо воно характеризує дію, перевіряється обставина або додаток.
Таке розмежування стає потрібнішим у довших конструкціях. Коли в реченні з’являється кілька граматичних основ, спочатку встановлюються межі частин, а потім розбираються слова всередині кожної з них. Окремо цю логіку пояснює матеріал про складне речення та його типи.
Обставина в реченні: місце, час, спосіб, причина і мета
Обставина в реченні характеризує дію, стан або ознаку, називаючи умови їх перебігу. Типові питання: як? де? куди? звідки? коли? відколи? доки? чому? через що? з якою метою? навіщо? за якої умови? попри що?
У реченні «Вранці автобус повільно виїхав із міста» можна знайти три обставини. «Вранці» відповідає на питання коли, «повільно» на питання як, «із міста» на питання звідки. Жодне з цих слів не називає предмет, на який спрямована дія, тому додатками вони не є.
Основні види обставин
- місця: «зустрілися біля школи», «пішли додому», «повернулися з екскурсії»;
- часу: «прийшли вранці», «працювали до вечора», «зустрілися після уроків»;
- способу дії: «говорив спокійно», «писала акуратно», «біг підтюпцем»;
- причини: «зупинилися через дощ», «почервонів від хвилювання»;
- мети: «прийшов по пораду», «залишився для тренування»;
- умови й допусту: «за потреби повторити правило», «попри втому продовжив роботу».
У шкільних завданнях найчастіше трапляються обставини місця, часу та способу дії. Вони легко впізнаються, якщо питання ставиться саме від дієслова або присудка. Складніші випадки потребують аналізу значення всієї конструкції, а не лише закінчення залежного слова.
Сильний синтаксичний розбір починається не з підкреслення, а з двох перевірок: яке слово пояснюється і яку інформацію додає залежний компонент.
Для письмових вправ синтаксичний розбір корисно поєднувати з повторенням правопису української мови, щоб не змішувати граматичні та орфографічні правила.
Як визначити додаток, означення та обставину по кроках
Запит як визначити члени речення найкраще закриває не список питань, а стабільний алгоритм. Він працює і в короткому реченні, і в розгорнутому прикладі з кількома залежними словами.
- Знайти граматичну основу: підмет і присудок або один головний член в односкладному реченні.
- Від головних членів поставити питання до залежних слів.
- Якщо залежне слово називає предмет чи особу й відповідає на питання непрямого відмінка, перевірити додаток.
- Якщо слово характеризує предмет, перевірити означення.
- Якщо слово характеризує дію за місцем, часом, способом, причиною, метою чи іншою умовою, перевірити обставину.
- Простежити другий рівень залежності: другорядний член може пояснювати не лише головний, а й інший другорядний член.
Речення «Після уроку уважний п’ятикласник швидко записав нове правило в зошит» містить одразу кілька типів залежностей. «П’ятикласник записав» становить граматичну основу. «П’ятикласник який?» уважний, означення. «Записав коли?» після уроку, обставина часу; «записав як?» швидко, обставина способу дії; «записав що?» правило, додаток; «правило яке?» нове, означення; «записав куди?» в зошит, обставина напрямку.
Цей приклад показує, чому питання до другорядних членів речення треба ставити послідовно. Якщо просто шукати знайомі закінчення, «в зошит» легко помилково назвати додатком через наявність іменника, хоча в цьому контексті словосполучення передає напрям дії.
Для письмових робіт синтаксичну точність корисно поєднувати з розумінням добору мовних конструкцій. Різницю між ними в різних ситуаціях показує матеріал про стилі мовлення в українській мові.
Типові помилки у визначенні другорядних членів
Перша помилка полягає в тому, щоб називати кожен іменник додатком. У реченні «Осінній дощ почався вночі» слово «дощ» є підметом, хоча це іменник; «вночі» є обставиною. Частина мови й член речення не тотожні.
Друга помилка виникає, коли роль слова визначають тільки за питанням без урахування залежності. «На подвір’ї» у фразі «грали на подвір’ї» є обставиною місця, але в словосполученні «дерево на подвір’ї» ця сама форма може характеризувати предмет. Третя помилка полягає в тому, щоб починати розбір із другорядних членів, не знайшовши граматичної основи. Тоді питання часто ставляться від випадкових слів.
Корисно контролювати ще кілька моментів:
- прийменник сам по собі не є додатком чи обставиною; у розборі враховується вся прийменниково-відмінкова форма;
- прикметник не завжди є означенням, бо може входити до складеного іменного присудка: «Небо було ясне»;
- питання «як?» саме по собі не робить слово обставиною, якщо воно входить до іншої синтаксичної конструкції;
- порядок слів не визначає член речення: означення може стояти і перед іменником, і після нього.
Надійна перевірка проста: спочатку залежність, потім питання, після цього значення і лише наприкінці назва члена речення.
Мінітренування з відповідями
- «Увечері Софія прочитала цікаву повість». Обставина: «увечері»; додаток: «повість»; означення: «цікаву».
- «Брат подарував бабусі теплий плед». Додатки: «бабусі», «плед»; означення: «теплий».
- «На галявині голосно співали птахи». Обставини: «на галявині», «голосно».
- «Сусідський кіт спав біля батареї». Означення: «сусідський»; обставина місця: «біля батареї».
- «Учениця старанно виконала складне завдання». Обставина способу дії: «старанно»; додаток: «завдання»; означення: «складне».
Для самоперевірки можна змінити один компонент і простежити, як зміниться синтаксична роль. «Книжка лежить на столі» містить обставину місця «на столі», а в реченні «Книжка на столі належить Маркові» словосполучення «на столі» залежить від іменника «книжка» й уточнює, про який предмет ідеться.
FAQ про другорядні члени речення
Як швидко знайти другорядні члени речення?
Спочатку визначається граматична основа. Потім від підмета, присудка та вже знайдених залежних слів ставляться питання, після чого перевіряється значення кожного члена.
Що таке додаток простими словами?
Додаток називає предмет або особу, пов’язані з дією, і відповідає на питання непрямих відмінків. Приклади: «прочитав книжку», «допоміг другові», «пишався перемогою».
Де найчастіше стоїть означення?
У нейтральному порядку слів узгоджене означення часто стоїть перед іменником: «високий будинок». Проте можливе й розташування після нього, особливо в художньому мовленні або для смислового виділення.
Коли іменник є обставиною, а не додатком?
Коли іменникова форма характеризує дію за місцем, часом, способом, причиною, метою чи іншою обставинною ознакою. «Повернувся ввечері» містить обставину часу, а «повернув книжку» містить додаток.
Чому не можна визначати член речення лише за частиною мови?
Одна частина мови виконує різні синтаксичні ролі. Іменник може бути підметом, додатком, частиною присудка або неузгодженим означенням, тому потрібен аналіз усього речення.
Що запам’ятати
У темі «другорядні члени речення» працює чітка логіка: додаток називає об’єкт або особу, означення характеризує предмет, обставина характеризує дію чи умови її перебігу. Точний розбір починається з граматичної основи й послідовних питань від головного слова до залежного.
Для повторення достатньо зберегти таблицю, пройти п’ять тренувальних речень і повернутися до пов’язаних матеріалів із синтаксису та морфології.
